День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. «Пам’ятаємо. Перемагаємо!»
Цього року Україна вперше відзначає 8 травня як День пам’яті та
перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років.
Ми приєдналися до європейської традиції відзначення цієї дати. Для
Європи 8 травня – точка відліку закінчення війни, перемога над страшним злом
нацизму, нагадування про катастрофу війни, а не про тріумф одних народів над
іншими, переможців над переможеними. Пам’ять про війну має вести не до
культу перемоги, а розвивати вміння цінувати мир, категорично і
безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами, а також виховувати
сміливість та принциповість у боротьбі з агресією й несправедливістю.
8 травня, в День пам’яті та перемоги, Україна вшановуватиме кожного,
хто боровся з нацизмом. Не менше заслуговують на увагу та пам’ять мирні
цивільні люди, які загинули або постраждали від бойових дій та окупації їхніх
міст і сіл, діти війни, примусові робітники. Адже війна – це не лише танки,
гармати й масштабні бої. Це – долі, мільйони маленьких і великих людських бід,
які тривали роками.
Друга світова охопила значну частину планети. Участь у ній взяла 61
держава. Воєнні дії велися на території близько 40 країн – у Європі, північній
Африці, Азії, Тихоокеанському регіоні. За різними оцінками, в тій війні загинуло
від 50 до 85 мільйонів людей.
Українці на боці антигітлерівської коаліції зробили значний внесок у
перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Мільйони
українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях світу,
сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Майже всі
українські підприємства були переорієнтовані на потреби оборони. Водночас
українська земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем
масштабних битв і найзапеклішого спротиву.
Обидва тоталітарні режими під час окупації території України
здійснювали численні злочини проти цивільного населення – Голокост, масові
вбивства та депортації народів. Втрати українців у Другій світовій – близько 8
мільйонів осіб (із них п’ять мільйонів – цивільних та три мільйони військових).
На початку війни український народ, не маючи незалежної держави, був
розділений між кількома країнами. Нацисти і комуністи, що однаково не
рахувалися з ціною людського життя, у власних цілях та геополітичних іграх
використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до
незалежності й суверенітету.Наші землі вони розглядали виключно як ресурс.
Нині спадкоємицею сталінського режиму є Російська Федерація, яка
привласнює перемогу над нацизмом, маніпулює власними громадянами і
намагається залякати світ.
Жодна країна не може претендувати на виняткову роль у перемозі над
нацизмом. Перемога – результат титанічних зусиль десятків держав і сотень
народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним
авторитетом переможця в Другій світовій для реваншизму. Кульмінацією цієї
агресивної політики Російської Федерації став напад на Україну в 2014 році та
злочинне повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року.
Друга світова війна тривала шість років. Перемога над нацизмом була
здобута внаслідок неймовірної концентрації всіх сил, взаємодопомоги,
консолідації і мобілізації суспільства, солідарності народів та повного
перелаштування економічного, політичного і соціального життя в інтересах
боротьби зі злом. Ця історія добре ілюструє, в який спосіб спільноти досягають
важливих перемог.
Українці зі зброєю в руках захищають Європу і дають шанс на побудову
більш тривкого миру і створення нової, справедливішої, світової системи
безпеки. Умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної
цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії російського
імперіалізму проти будь-кого на планеті. Сьогодні в умовах агресії єдиний шлях
відновлення – перемогти загарбника.
Як Москва перетворила перемогу на культ
Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж, 8
травня 1945 року (ще до підписання другого Акта). Указом Президії Верховної
Ради СРСР 9 травня оголошено днем всенародного торжества та вихідним. У
1945-му в цей день ніяких особливих урочистей не відбулося. Парад Перемоги
за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів
чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947-му статус
цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23
грудня 1947 року, День Перемоги став робочим, але залишився державним
святом. Поміж іншим, у тому ж 1947-му радянська влада ухвалила рішення про
скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, удостоєних державних
нагород.
Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним в СРСР, проте певні
святкування відбувались. У містах-героях і столицях союзних республік давали
артилерійський салют, на перших шпальтах газет публікували офіційні вітання з
Днем Перемоги. Тож увага до цієї дати та певні комеморативні заходи
зберігалися. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня – День
міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада – річницю Жовтневої
революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом.
Вихідним День Перемоги знову став у 1965 році. Тоді ж провели і
ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни.
Третій відбувся в 1985-му, а четвертий – у 1990 році. Щорічним дійством
Парад Перемоги став уже в Російській Федерації з 1995-го.
Після 1960-х 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф про Перемогу
заступив міфологію про Велику жовтневу революцію. Компартія та особисто
генсек Леонід Брєжнєв почали активно експлуатувати тематику «Великої
Перемоги» як складника підвищення в суспільстві авторитету правлячої
верхівки.
Пам’ять про Другу світову війну поступово перетворилася на потужний
квазірелігійний культ. У сучасній Росії міфи про Другу світову війну, а точніше
«Велику вітчизняну», продовжують залишатися осердям ідентичності, а
комеморативні практики, часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали
назву «побєдобєсіє».
Однак російська пропаганда активно культивує міфи про Другу світову
війну не лише всередині власної країни та серед держав, які колись були
частиною СРСР, а й маніпулює ними в Європі та світі. Держава-агресор
використовує перемогу в Другій світовій війні і свою нібито «виключну роль» в
ній як індульгенцією на вчинення масових злочинів в Україні – проти
військовополонених і цивільних.
Сайт Українського інституту національної памяті.
